Зміст:
- Де ми жили, що робили
- Вилазки: Варна
- Вилазки: Несебр
Частина 1 можна прочитати тут.
Де ми жили, що робили
Так що скоро ми були вже на місці і мали можливість оцінити наше тимчасове житло. Вілла являє собою 3-поверховий будинок, на 2 і 3 поверсі якого знаходяться 2-спальневі апартаменти з гостнной, холом, невеликою кухнею та санвузлом. Коштують 40$ за номер в добу. У номері кондиціонер, телевізор з 50 кабельними каналами, 2 двоспальні ліжка, розкладний диван, холодильник, плита та тераса з пластиковими меблями. В принципі можна розмістити табір 🙂 Оскільки ми планували відпочивати все втрьох, то ми бронювали просто 2-місний номер з 2-спальним ліжком (можна з 2 односпальними) та окремим санвузлом. Ці номери розташовані на першому поверсі вілли, їх всього 3. На жаль, на місці з’ясувалося, що санвузол один на всі ці 3 номери. Я засмутилася і почала з’ясовувати у Дімчо:
-Як же так, адже ми домовлялися про окремому санвузлі?
– Нема проблем. Ви будете одні.
– Точно одні, більше ніхто не оселиться?
– Майже впевнений, що нікого більше не буде.
На тому і порішили. З чоловіком домовилися, що якщо кого поселять, то ми переселяемся в апартаменти. Ще мене вразило відсутність ванни як такої. Тобто є душ і стік в підлогу. До цього, правда, ми дуже швидко звикли, але попервах я все ламала голову: як же це деякі люди у себе вдома навіть роблять таке душ із стоком в підлозі.
У нас в номері було 2-спальне ліжко (але все ж менше, ніж наша 2-спальне :)), шафа, журнальний столик і стілець, тумбочки з каганцями. Коштує це 16$ за номер. Меблі не шикарна, але нова, необшарпанная і не завдає естетичної шкоди погляду і тіла :). У холі стояв холодильник, на ньому стояла сушка з посудом, ложками, виделками, ножем і чашками. У нашому одноосібному розпорядженні було аж 2 величезні тераси, одна виходила у двір, інша – до басейну. На обох були столи, стільці. На одній з них був стояв електро чайник і переносна плитка з каструлею на ній можна було кип’ятити воду і варити сосиски. Або супи 🙂
Саму віллу оточує досить великий сад, тому навіть в самий сонячний, жаркий день дуже багато тіні, що у поєднанні з бризом з моря взагалі не дає знемагати від спеки. Правда, вночі спати в кімнаті було спекотно, оскільки спати з відкритою на терасу дверима чоловік категорично не погоджувався.
Крім того в глибині саду є ще бунгало, теж на 2 спальні, з телевізором, кухнею і т. д. (як в апартаментах). І там навіть в душі нормальний стік в невелику квадратну ванну, а не в підлогу. Перед бунгало майданчик зі столом під парасолькою, стільцями… Варто теж 40$ і якщо ми ще поїдемо до Дімчо, то саме туди.
У двох кроках від вілли, в саду, є басейн, на мій погляд розміром 4м х 8м, з підсвічуванням, з системою фільтрації, так і Дімчо майже щодня чистить його пилососом і вручну, так що вода завжди чиста.
Біля басейну – пара столів, стільці, шезлонги, парасольки. Сам сад теж з підсвічуванням вздовж алей, провідних до віллі.
Територія оточена парканом і охороняється двома доблесними псами – Кимбо і Бебо. Тут теж виникла невелика проблема – наш 2-льотка як раз в тій стадії розвитку, коли тварин обожнюють, не роблячи знижку на їхній тваринний характер. А саме Ілля може в пориві почуттів підбігти до собаки і кинутись їй на шию, грюкнути по морді і т. д. А старший пес всіх цих ніжностей не розумів і після демонстрації свого невдоволення гарчанням і оскалом перейшов до більш рішучих заходів – як-то раз клацнув зубами, здерши шкіру в Іллі на плечі. Звичайно, я була в шоці. Дімчо сказав, що всі вакцини у собаки є. Зваживши всі за і проти, я вирішила подесятерити пильність і не залишати Іллю і Кимбо без нагляду ні на хвилину. Тим більше, що Ілля сам по собі Кимбу не цікавив. Лише коли з холодильника извлекалось щось смачне, вдавалися собаки – жебракувати. У результаті через якийсь час задобренный сосисками і сиром Кимбо став просто уникати Іллю, коли той підходив до нього. Залишалося тільки стежити, щоб Ілля сам не приставав до собак. Хоча з Бебо все було простіше – він прощав Іллі і шльопанці, і ведмежі обійми натомість частувань.
Сам відпочинок на віллі нагадував дачний в хорошому сенсі цього слова 🙂 тобто ніяких грядок, зручностей у дворі і холодної води з колонки.
Коли Ілля освоївся в басейні, він вранці будив нас ниттям під дверима: “Айдем апать ассейне”. Варто було відкрити дверку – і пташка вже зник. Доводилося нагадувати, щоб одягнув рукава.
А то наш бравий хлопчина в куражі одного разу поліз в басейн без рукавів і дуже здивувався, що пішов до дна. Благо, я була в басейні поряд і виловила його. Він від подиву навіть не гріб ніжками і ручками, просто затримав дихання і від подиву розкрив очі. З басейну доводилось виманювати шантажем – мовляв, підемо в теплий басейн з термальною водою) або на море.
На море Ілля освоювався довше. Перші пару днів ми ходили на море ввечері сиділи годин до 10, при місяці. Ілля бігав по березі і збирав “тутуси” (черепашки), які хвилі щедро викидали на берег. Багато всяких – великих і маленьких, гладких і ребристих, білих, синіх, коричневих, зелених і в цятку… Я або збирала разом з ним (дуже заспокоює копошитися в піску і вишукувати особливо цікаві з точки зору форми і кольору черепашки :)), або читала книжку. Я так скучила за читання, що взяті з собою 2 книжки прочитала вже в перший тиждень.
Надії на те, що народжений у воду дитина буде Іхтіандром, не виправдалися. Не дивлячись на своє водне народження Ілля довгий час боявся моря – відкритого простору, хвиль… Він підходив до лінії прибою і тікав. І лише через 1.5 тижня почав купатися в морі.
М. б. так довго він освоювався з-за того, що ми не дуже багато часу проводили на морі – з ранку 3 години і ввечері пару годин, і то не завжди. Якось не виходило у нас смажитися там на спеці. А коли приїхав Сергій, так і взагалі вечорами на море вибиралися через день. Решту часу – гуляли Св.Костянтину, їли в кафешках, спали у себе на віллі і купалися в басейні. Ще вибиралися у Варну (10-15 хв на автобусі, автобуси ходять часто), там робили шопінг на комерційній вулиці, гуляли у Варненському парку.
Вилазки: Варна
Про Варну – окрема розповідь. Місто до болю нагадав нам Сочі, з поправкою на вивіски на болгарською мовою. За фруктами ми їздили саме туди, на колгоспних ринках ціни просто комуністичні – величезні помідори грунтові (3штуки на кілограм) по 1.80 лев (близько 29руб.), персики великі – 1.8-2.0 лев/кг (28.8-32руб/кг), маленькі і того дешевше, черешня велика, чорна і дуже смачна – 3.5 лев/кг (56руб/кг), і це він вже відходить, тому така дорога. Схожі ціни були в супермаркеті поруч з віллою, але вибір був істотно менше. В курортній зоні Св. Костянтина все в 2-3 рази дорожче, само собою. Як і в Золотих пісках. Ще мене, як сирну душу, вразила велика кількість сирів. Заходиш в магазин, а там одного білого сиру (болгарської бринзи по-нашому) сортів 7. А ще жовтий сир кашкавал, типу нашого голландського, тільки смачніше. Моя Душа залишилася там, у Болгарії, разом з усім цим багатством сирів 🙂
Також вразила нашу уяву їдальня Гайок, що на вул. Владислава Варненчика поруч з центральною поштою. Втім, мені важко називати це заклад “їдальні”, оскільки зі студентських часів із цим словом асоціюються такі блощичник з замызганными склом, засиженным мухами стелею, залізними обшарпаними стільцями і їжею, викликає стійку печію. Ця Гайок анітрохи не нагадує їдальню в цьому сенсі – там величезні вікна і найчистіші, всередині свіжий ремонт і пристойна дерев’яні меблі, а їжа і ціни…. Мда. Ми обідали на двох з 2-3 салату, з 2 гарячими стравами, десертом, напоями та пивом, плюс гаряче для Іллі, і за все – 7-10 лев (112-160руб.). Крім нас там ніхто не брав стільки їжі, і крім нас там не було іноземців 🙂 Сама їжа – без особливих вишукувань типу фаршированих поросят або млинцями з чорною ікрою, але по-домашньому смачно.
Зате пляж у Варні нам не сподобався зовсім. Та бог з ними, з довгими серпантинными сходами, які ведуть до моря. Саме моря брудно, пісок брудний, кабінки для переодягання знущальні – закривають частину тіла від лінії вище середини стегна і до підборіддя (або в мене ноги просто короткі?)… І загальне враження – незатишно якось.
Гарний парк, який йде уздовж берега. Там дельфінарій, дитячий майданчик та атракціони, невеликий зоопарк. Парк дуже великий, пішки не пройдеш, якщо не задатися метою витратити на це більше половини дня. Частина парку можна проїхати на міні-поїзді за 1лев з дорослого.
Ілля ще освоїв акумуляторні машинки на площі серед комерційних вулиць.
Інші пам’ятки Варни залишилися за кадром – з маленькою дитиною типу Іллі не дуже походиш по музеях і храмах.
Ще вийшла сумна історія з тістечками – ми натрапили у Варні на кондитерський магазин, який слід було б назвати “Прощай, талія!” Де я зі своєю талією і попрощалася 🙁 Ну, люблю я солодке, такий мій хрест… Крім тістечок кожен поважаючий себе снек-бар і ресторан пропонує таку екзотику, як “палачинка със джем, мед та ін.” Ну млинець загалом. Варто цей самотній млинець 1.5-2лев і розрахований мабуть на німців та інших іноземців, окрім росіян 🙂
Вилазки: Несебр
Я сказала, що ми з’їздили в Несебр – це єдина наша далека вилазка.
Шкода, що ми не змогли подужати ще якісь екскурсії, але з шилопопым Іллею і цьому треба радіти.
 |
 |
 |
Загалом, поїхали ми з варненського приватного автовокзалу, який стоїть в стороні від центрального автовокзалу. Коштує проїзд до Несебра 5 лев туди (мікроавтобус Фольксваген на 20 чол), і 6 лев назад (мікроавтобус Форд на 15 осіб). Ось така арифметика. Їхати 1.5 ч. Причому зупинки за принципом “хто не встиг, той запізнився”. Тобто приїжджає автобус р. Бяла, Обзор, Сонячний Берег на автовокзал, коштує рівно стільки, скільки потрібно, щоб пасажирам вийти і забрати багаж. І їде далі.
Ми приїхали в 10 ранку з наміром повернутися ввечері на 6-годинному автобусі. У плани входило побродити по старому Несебру, скупатися в морі і зробити шопінг в новому Несебрі. Загалом, на Новий Несебр не вистачило ні часу, ні сил. Старий же – дуже гарний крихітний містечко. Вже на що ні я, ні чоловік не любителі руїн у великій кількості, але нам там дуже сподобалося.
Ми встигли погуляти по місту,скупатися в морі, в тихій бухті, де не було хвиль, вода була чиста навіть якщо враховувати, що пляж піщано-черепашковий.
Крім того, у воді було багато медуз і водилися ці самі багатоніжки на мілководді, які кусаються, якщо стояти на місці. Встигли також поїсти в ресторані на самому березі моря, де залишили рекордну для Болгарії суму – 34 лев, замовивши фірмовий і нетямущий салат “Золоте руно” – просто величезне блюдо, на якому були красиво покладені огірки, помідори, сир, яйця, маслини, шинка, гриби, грінки і багато чого ще, мабуть, що знайшлося в господарстві 🙂 Я замовила форель на грилі, чоловік – що-то з телятини з грибами. Точно було пиво, а також можливо десерт – я вже не пам’ятаю :),тому що найбільше мені в цьому ресторані запам’ятався рахунок в ці самі 34лев.
Продовження
Фролова Ліза (Радість), [email protected]
Особистий досвід
