Зміст:
- День третій…
- День четвертий…
Частина 1 можна прочитати тут.
День третій…
За планом – культпохід на міст. Вирушили дивитися на р. Біла, вид зверху :-), з мосту. Високо! Стоїмо на мосту, під нами ріка вирує… А Лизаветка моя – безстрашна якась, кричить: “Я зараз стрибну в річку і вас всіх обрызгаю! Ось так, плюх!” Добре, що стрибок залишився тільки на словах… я сама боюся висоти, швидше пішли з мосту, хоча й гарно там. Річка, як жива, на місці не стоїть, течія сильна, дзюрчить річка, розмовляє з нами.
Ну, все! рушили в зворотний шлях (я з полегшенням зітхнула, з народженням дочки я боягузкою якийсь стала)… А який зворотний шлях вийшов чудово-пізнавальний! Зустрівся нам на дорозі старий, занедбаний, напіврозвалений будинок… АЛЕ який гарний, і історичний! – заводоуправління, побудована при Демидові. Ось і ще одна сторінка енциклопедії – доторкнулися ми долоньками до нашої історії уральської…
Йдемо далі, назустріч три симпатичні свинки, чі-і-і-запашні!… Лізавета при вигляді їх згадала віршик:
Свинка – рожеве черевце, на зарядку вийшла свинка.
Стали ми з нею разом присідати на місці.
Хрюшка запахкала і на килимок села.
Важко їй з такою фігурою займатися фізкультурою…
Ми з тіткою Юлею сміялися, дивлячись на живих свиней і на Лизавету, просто до сліз… За три секунди чисті свині звалилися в калюжу з брудом, і з задоволеним хрюканьем витріщалися на наші здивовані обличчя: “Що? Чому? Не зрозумію!” :-)))…Сергійко констатував факт: “О! Стала вона брудна, як свиня!” :-))
Йдемо далі, зустрілася нам мама-курочка з юрбою її діток – маленьких пухнастих ципляток. А мою доньку прямо на вірші сьогодні прорвало, вона при вигляді курочки розповіла нам наступне:
Цілий день мої курчата,
три жовтих пухнастих брата,
По дощечці дзьобом б’ють, дружно клюють зернятка…
Я кличу їх: ціп-ціп-ціп.
А вони мені: висипання на шкірі-висипання на шкірі-висипання!
Висип нам зернятка жменями, ми ростемо богатирями!
Ось і ще одна сторінка енциклопедії, звідки ми дізналися, чому кажуть “брудна, як свиня”, і на якій ми годували маленьких пухнастих ципляток….
мама Лєна
Після сну, підкріпившись юшкою, звареною з рибки, що наловив д. Діма, ми вирушили на прогулянку в ліс. До лісу доїхали на машині і почали вивчати околиці… Тут стільки цікавого: і мурашник з мурашками, і квіточки, і гриби, і корчі, пеньки. А одну корч, старе дерево, що впало, але дуже красиве, дітки облюбували… сіли верхи, і кожен зайнявся своєю справою: Лізавета сидить і рулить, і дзижчить, як ніби вона шофер машини. А Сергійко обдирає кору з дерева і кричить: “Мама, дивись, я шкіру з дерева знімаю!”
А грибочки… які в лісі грибочки!.. і маслюки, підберезники, і навіть білі – боровики… Лізонька грибочок знайшла і мамі кричить: “Мама! от же ГРИБ, а ти пройшла повз!” Дітлахи в перший раз збирали гриби – вражень купа, особливо, коли вони знаходили черговий гриб… А як пахне в лісі!.. Просто одурманюючий аромат, голова майже паморочиться… Дітки понюхали грибочки, і Сергій чомусь сказав: “Ой, прямо як… абрикос пахне!”
А тато Діма знайшов маленьку жабу, показав її дітворі і випустив на доріжку. Спочатку жаба “образилася” і не хотіла навіть рухатися, а потім… стриб-скок… і дітлахи за нею – стриб-скок, ну зовсім, як маленькі жабенята.
Повернулися грибники додому, вечеря грибний готувати стали… Грибний аромат наповнив хату, а смачні гриби, між тим, весело підстрибували на сковорідці, дратуючи нас, і піднімаючи апетит… В кінці кінців, ми наїлися від пуза смаженими грибами…
Перевертаємо грибну і яка стрибає, як жаба, сторінку енциклопедії…
Майже ніч.”Баня, баня, баня, баня, баня! Дубовий і березовий настій!” – співає Лізавета… Ух, лазня всіх зачарувала! Лизаветку і Сережку посадили в корита, дали в руки лійки… з криками і писками діти поливали один одного. Банька тепла, але не гаряча, діткам в самий раз. Поплескались водичкою, тепер можна і п’ятки погріти на помостах… Ех! Добре, носики прогріли, п’яточки прогріли, стали всі мокрі і пітні – швиденько, плюх в тазики, милом, милом, милом, раз, два, три – і стали ми чистими… З лазні вийшли розпалені, чистенькі, рожевощокі… Що за принадність ця баня – втома, що накопичилася за день, як рукою зняло!..
Час пізніше лягаємо спати… Лізавета і Сергій скачуть на ліжках і засуджують “
Банну сторінку нашої енциклопедії перевернули… до завтра!
мама Юля і мама Лєна
День четвертий…
Ранок… Сімейство Кузнєцових спить богатирським сном… А ми з Лизунькой вже прокинулися, насолодилися сільським вранці, подарував нам аромат свіжості, і, верхівки дахів будиночків, які потонули в тумані…
“О! Хто вкрав мою річку?” – обурюється донька.
“Лізуню, ніхто не поцупив. Просто це туман над річкою, і річки не видно”, – пояснюю я.
“Аааа… на пар схоже.. так?”…
“Так, схоже…”
Сидимо ми на веранді вдвох… І я все-таки не перестаю захоплюватися її величністю природою – скільки непередбачуваного в ній… Ще вчора сиділи і захоплювалися протилежним берегом річки, різкий підйом вгору, суцільно вкритий соснами і ялинами… Особливо вражав колір – темно-смарагдовий, соковитий, дуже-дуже зачаровує…. А сьогодні наче чарівник махнув паличкою, туман зник, виглянуло сонечко, а протилежний берег убрався зовсім в інший колір!!!… Світло-зелений, але теж дуже красивий і надзвичайно чарівний… Треба ж, один і той же берег, а такий різний….Лізавета, лицезря це перетворення берега, зникнення туману, повідомила мені: “Ой, мама! Доак красиво!” Вустами немовляти глаголить істина….
Поки Коники (сімейство Кузнєцових) сплять, ми сидимо отут на веранді, за парканом по вулиці йде стадо баранів… Удвох з донькою впевнилися, чому в народі кажуть “йдуть, як стадо баранів…”, ось вже, дійсно, барани, вони і є барани. “Бе-е-е-еее”, – дражниться Лізавета…
Так… в будинку почувся дзвінкий голос Сережки – Коники прокинулися, час 10 ранку, і ще одна ранкова сторінка нашої енциклопедії перевернута…
мама Лєна
Погода сьогодні нас потішила, вітер розігнав хмари і нарешті виглянуло довгоочікуване веселе сонечко. І ми бігом побігли на річку. Наділи купальники, взяли все необхідне: лійки, кепки, гумові чоботи (тому що вода в річці ще не встигла прогрітися, і вона дуже холодна, а діти неодмінно полізуть у воду)… і, звичайно ж, взяли з собою намет (дитячий намет, придбана однією дівчиною, з якою познайомилися через інет, спасибі тій Наташі!)… Дітки одразу облюбували свій маленький будиночок – намет… залазять, вилазять, мам в гості запрошують :-)) Дітям у річки роздолля…. простір і веселощі!..
Роздяглися, підставили спинки сонця… Ех, добре лежати на сонечку! Лізавета і Сергій граються в наметі, а у мам є кілька хвилинок погрітися на сонечку… Хвилини минули і ось наші чадушки вилітають і намети з криками: “Ми надягаємо чоботи і йдемо в річку!!!” Ух, як весело стрибати і бігати по річці!.. А Ліза – смілива дівчинка, зняла чоботи, і… встала на камінчики, розставила ручки в сторони, пальчики растопырила, ну прямо, як жабеня, і потихеньку-потихеньку пішла-пішла по камінцях… ніжки “міські” – незвичні до річковим камінню… АЛЕ! сміливої дівчинці все дарма!… Швидше-швидше до річки, вода біля берега тепла, дітки граються в річці вже босоніж, гумові чоботи самотньо валяються біля берега 🙂
Раптом побачили маленький місток з річки на берег (сосна звичайна), і тут Лізавета і Сергійко стали “канатоходцами” – ручки в сторони, ловлячи рівновагу, акуратно йдуть по містку, а потім на берег… стриб!… Молодці!
мама Юля
Час після обіду… нестерпна Спека, але настирливі комарі і мухи не докучають, і ми щасливі (літо у нас в цьому році, треба сказати, просто отвратной – дощі і холод) підставляємо всі частини тіла сонечку… але спека врешті-решт набридає і – о, диво! Що за принадність ця сільська хата! Скільки таємниць вона в собі зберігає… Один крок – і спеки потрапляєш до стіни з рятівною прохолодою. Ми сидимо в хаті, граємо всі разом в гру від “Вітамінки” – “Колір і форма”. Ну, дітки, просто молодці! Добре освоїлися – знають всі відтінки і форми.
“Якщо довго-довго-довго, якщо довго по доріжці, якщо довго по стежинці, бігати-стрибати і бігти… То можливо…” Перед нічним сном ми потопали в трикілометрову прогулянку – йдемо до цього джерела. Ох, природа там, біля джерела, обалденная. Начебто 3 км від нашої хати, а все по-іншому красиво… Могутні сосни, ялини. Топаємо по шишок, вдихаємо сосновий аромат. Чомусь стало трохи страшно – такі могутні дерева нас оточили, а дітям все дарма – безстрашні вони у нас (адже і правильно, пам’ятаєте “Ти і я – однієї крові”, чого боятися-то?)… Ось ми і біля джерела. Симпатичний будиночок, обладнаний для втомленого подорожнього, і чарівна чиста цілюща вода… Ну, не казка?
Діти вже сплять, а ми сидимо на веранді, слухаємо спів солов’їв!!!, які намагаються (для нас, напевно). Чудно все так, (мені ще досі не віриться, що це реалії, і все відбувається з нами насправді, здається, ніби я заснула і мені сняться чудові наші канікули…)..Майже ніч, в травах стрекочуть коники, далеко, в лісі, дзвенить дзвіночок – це конячки в полі гуляють і тут же переливчасто співають солов’ї…
Ну, взагалі!!! Ви бачили коли-небудь ручних соловйов??? Нам ось довелося сьогодні, прямо зараз… Сидимо, чай з цукерками попиваємо. Звідки ні візьмися, вихором прилетів соловей і прямо на стіл до нас сів, трохи маму нашу Юлю не збив… Вона від несподіванки (мабуть, в зобу дихання сперло) пошепки прохрипіла: “Ой, мамо, ХТО це?” А соловей тим часом сидів на столі, і то нас роздивлявся, чи чекав частування для такого рідкісного гостя….і ми сиділи, не знаючи що робити, приголомшені всім, що відбувається… і так і не дочекавшись частування, полетів соловей від таких негостинних господарів… А ми стали бурхливо і з захопленням обговорювати тільки що подія подія….
мама Лєна
Продовження…
Мами Лена ([email protected]) і Юля ([email protected])
Мами Олена і Юля
Особистий досвід
