Мені 35 і я – “самотня мама”, тобто у моєї дочки немає батька, а у мене – чоловіка. Звучить жахливо або не дуже, або зовсім не жахливо! Після 10 років шлюбу і 15 знайомства ми розлучилися – я занадто завзято почала наполягати на дітях, а він ще жадав активного життя, пригод, захоплень… Приблизно через 4 місяці в моєму житті виникла людина з глибокого минулого, і я подумала: “А чому ні? Заміж не хочеться, час – на межі, здоров’я не додається, і жити тільки заради накопичення пригод і матеріальних цінностей… чи варто? Ну, буде ще одна поїздка або машина поновому, і кому це розповісти і кого возити?”
Я припинила пити таблетки і вирішила перший раз в житті покластися на випадок (ну не зовсім сліпий, звичайно). До Нового року вже почали святкувати! Найдивовижніше для мене в той момент було те, що ніхто не сказав: “Навіщо?”: і подруги, і родичі страшно раділи! Почали купувати шмотки, дізнаватися про пологового будинку і т. д. На роботі начальник при цьому звістці сказав тільки: “Та куди ви всі ломанулись?” (я була 3-ї на фірмі, включаючи його дружину) і, до речі, нікого з нас не звільнили! Колишній сказав, що сплатить пологи, і заводив глохнувшую машину всюди, де я застрявала. “Тато” злякався і, сказавши: “Я подзвоню”, зник. Та я, власне, і не в претензії. Всі 9 місяців я їздила за кермом, плавала в басейнах і в річці, жила в своє задоволення (з ночівлею в наметі), і була дуже спокійна і задоволена! Токсикоз задовольнявся 1 кілограмом зелених яблук, нічого не боліло і не тягнуло. У декреті їздила на курси для вагітних (при шпиталі сестер милосердя в Перово).
Найбільше розважила консультація. Спочатку питанням: “Аборт робити будете? Ні? А чого так рано прийшли?” (на 6 тижні), потім – дзвінком: “Куди поділися?”, потім – “Як себе почуваєте? Добре? Далі буде гірше!” (і так все решта 6 місяців походів до них), і – в кінці: “Ми вас лікували? У лікарні лежали?.. Що б вам в карті написати?..” Дашка народилася в термін, 3,5 кг, 52 см, спокійна, весела(!) і легко – спасибі Центру планування на Севастопольському (і, до речі, не дуже дорого). Перед пологами ми з колишнім з’їли тортик, я поспала, і ми поїхали – спокійно і без метушні. В 3 ночі поїхали, а в 8 ранку вона вже народилася. Лікар без всякого УЗД “вгадала” вага до 50 гр. – от, що значить досвід, 2 години сумлінно розважав мене розмовами, масажем, “масочку”, “укольчиком”… І в результаті я вперше зрозуміла слова своєї тітки, народжували другого через 15 років після першого (але в Парижі ТАК можна народити і десятьох!) – ніяких поганих відчуттів!
Зараз нам вже майже 3 роки. Дочка ходить в садок. Я з 3,5 місяців працюю там же, де і до пологів (і ще 3 місяці їздила з роботи 2 рази на день годувати – і відпускали!), з 5 місяців з дитиною, поки я на роботі, – няня (одна і та ж). Звичайно, проблем вистачає (і з грошима, і спосіб життя змінився досить різко), але Дашка переважує все – особливо, коли голосно в метро або на вулиці віщає “Це моя мама!”
Гай Наталія (Gayka), [email protected]
Особистий досвід
