У мене двоє дітей Ваня (7 років) і Маша (7 місяців). В обох моїх вагітностях були свої плюси. Першу дитину я народила в 19 років. Мій токсикоз дільничний лікар з медичної прізвищем Коновалова прийняла за… гострий гастрит (т. к. апендицит був вже давно вирізаний) і відправила мене проходити безліч лікарів і аналізів. “Вінцем” цих досліджень повинна була стати гастроскопія з неодмінним ковтанням шланга. Яка ж була радість вісімнадцятирічного “дитини”, якого невідомою силою занесло заміж, коли я дізналася, що зі здоров’ям усе в порядку, у родині очікується поповнення і, найголовніше – шланг ковтати не доведеться!
Гінеколог, дізнавшись, що я буду народжувати (а навіщо ще заміж-то виходять?), різко змінила суворий тон (“Як ти будеш робити аборт, якщо на крісло влазити не вмієш?”), який виник при вигляді дівчинки з косичкою (виглядала я тоді на чотирнадцять років, та й зростом не вийшла). Коротше, після невеликої дискусії на тему “Ти заміжня чи ні?!” з демонстрацією обручки і штампу в паспорті дитино була відпущена додому вже усміхненим і розчуленим доктором. В карті з’явився запис: “Дитина довгоочікуваний і бажаний”. Очманілі дами, що чекають своєї черги на прийом, з жахом дивилися, як по коридору на одній ніжці скаче дівчинка в білих гольфиках, блакитній спідничці і з косичкою і сміється від радості. Я відразу визначила для себе головне перевага вагітності: “Мама, шланг ковтати не треба!”
Далі, у міру зростання живота, були й інші плюси: ввічливе, доброзичливе ставлення лікарів; сидячі місця в транспорті; захват ну дуже молодого чоловіка: “Ой, він ніжку виставив, ой, дивись, попка стирчить”. Найцікавіше, що і навчання в інституті стала набагато краще. Справа в тому, що у нас в МЕІ (Московський енергетичний інститут) мало кого (за дуже рідкісним винятком) цікавлять проблеми студентів, і вигляд мого кругленького живота не заважав нападкам суворих професорів і доцентів. Змінилося моє ставлення до навчання. Мені раптом стало соромно, що я, заміжня жінка, мати, буду залишати завдання на останній момент, не вчасно здам іспити, прогуляю заняття. І трохи не вилетіла на першій сесії двієчниця, на подив одногрупникам, раптом стала цілком пристойно вчитися. Так, мені довелося подорослішати дещо раніше, ніж багатьом моїм друзям, але я ніколи не шкодувала про це, так як у мене народився чарівний малюк.
Про свою другу вагітність я дізналася теж при досить дивних обставинах. Мені потрібна була довідка для басейну, і я атакувала жіночу консультацію, де весь час затримували результати аналізів. 27 лютого, в день народження Вані, з’ясувалося, що у мене знову буде дитина. І знову я вискочила з кабінету абсолютно щаслива і, як не дивно, з довідкою для басейну.
Основна перевага другої вагітності було в тому, що я пішла в декретну відпустку саме тоді, коли Ваня пішов у школу. І на роботі всі були за мене раді, і я наслухалася компліментів з приводу того, як добре виглядаю (ну я просто завжди намагаюся виглядати добре, як і будь-яка жінка), і як завжди, поступалися місцем у метро, лікарі були доброзичливі, і при виході в декрет безмірно допомогла співробітниця розрахункового відділу нашого підприємства Надія Михайлівна, і рідний син сказав, що я виглядаю на мільйон доларів. А у фіналі – народження юної спокусниці Маші.
Жінки, красуні ви мої! Головний плюс вагітності – це можливість народити дитину, дана нам Богом в ім’я продовження життя на Землі!
Юлія Апарина,
26 років, інженер
і дуже щаслива мама.
Особистий досвід
