Вперед, на відпочинок!

1

Ось він і настав, сезон відпочинку. Правда, цей рік дуже незвичайний. Літо то наближається, то віддаляється. Гляне вона на нас, намылившихся відпочивати, хохотнет, виливаючись на нас дощем або градом. Нині життя така напружена, з цими війнами і терактами. Доводиться поспішати жити. Скільки ще Бог відведе? Я намагаюся жити швидше, вірніше, активніше. Ставлю сама собі і вирішую головні питання – куди? з ким? в чому? Третє питання вирішується легко і просто, завзято і дешево, якщо є фантазія.

В минулому році я вирішила раптово їхати в Іспанію. До від’їзду залишалося кілька днів, їхати було зовсім не в чому. Все, що було в гардеробі – минулий і відпрацьований варіант. Старо, як минуле століття. Чи прийме мене Іспанія в цих нарядах? Час і гроші після покупки путівки майже відсутні.

Я подумала: для мене модно і красиво те, що викликає сидить, притягує погляд. А головне – у чому я відчуваю себе затишно і привабливо. Піду-но в “секонд-хенд”. Оглянула товар, зупинила свій погляд на найбільш яскравих, абсолютно циркових легинсах. Всі кольори веселки перемішалися. Я їх і приміряти не стала. Це те, що треба! Яскравої біжутерії, сучасних прикрас у мене в надлишку. Сабо і панталеты підібрати – не проблема. Голову вмить перетворюю в самий яскравий квітка, забарвлюючи її п’ятьма відтінками тоніка, розташовуючи їх на своїй голові в довільному порядку. Дивлюся в дзеркало – я незвичайна! Раз сама собі подобаєшся – це перша ознака замечательности. Кожен помітить. Ніхто не пропустить. Онук глянув на мене і видав:

– Люда, яке щастя, що я вже на канікулах і ти не прийдеш до школи. У тебе на голові, хочеш, скажу що? У тебе супер-супер-жахливо.

– Що я можу сказати: супер, то вже щось значить! А решта докаже Іспанія.

– Звичайно, Люда, ти в мене особлива бабуся. Я це вже знаю.

Він у мене супер-онук! Серйозний хлопець – тэйквондист, морж, “англієць” відмінник! Прикупила ще пару маєчок, в яких я – вся на видноті. І, звичайно, останній штрих – моя ніжно-бузкова солом’яний капелюшок, на бік якої я насадила кілька дивовижних квітів, які змайструвала власними руками – вони у мене золоті. Подруги підтвердять.

Тепер все на мені відповідало моєму характеру. Головне – посмішка! Раджу нікому не забувати її одягати. Без неї ніякої наряд не сидить правильно. Для комфорту прихопила веселенький халатик і пару шортиків. І… о’кей! Я – перший сорт! Любити людей вмію. Посміхатися теж. Все, відпочинок вдасться!

В Іспанії час промайнув як одна мить. Одна Барселона коштує життя. Найяскравіший місто, тому і столиця. Точніше, столиця – тому і найяскравіший місто. По її вулицях можна нескінченно ходити, дивуватися, захоплюватися, радіти і пишатися. А можна пишатися собою, що ти стала свідком цієї краси, незвичності та дивовижності.

По всьому проспекту стоять застиглі статуї відомих і невідомих героїв, які оживають після того, як хто-небудь кине їм монетку. Від несподіванки я відскочила в бік. Від однієї “статуї” онеметь, від іншого – “померти” від сміху. Мені довелося фотографувати моїх друзів – брата і сестру з Пермі. Вони вирішили знятися зі смертю, що стояла на пеньочку. Уявляєте? Вся в чорному і замість коси ножик в руці тримає. Друзі кинули монетку, смерть одразу ожила. Встала з пенька, уважно придивилася до денежке, яка її явно не влаштувала, а дуже здивувала, й образила. Це ми всі прочитали по її жестів. Смерть блискавично обхопила голову і дуже пластично опустила до своїх ніг, де знаходилися всі податі і відтягнув свою бороду далеко в сторону, тобто балдахін, накрывавший, звичайно дуже веселого людини, що знаходилася під ним. Потім, поміркувавши, затискав своє підборіддя глибоко в рот, продовжуючи розгойдувати голову з боку в бік. Я мало не впустила апарат. Сміх мій, напевно, було чути в моєму рідному місті. Не пам’ятаю, коли я ще так реготала. Уявляєте я розуміла іспанська, не почувши ні слова. А смерть, продовжуючи виставу, збирала, вигадані сльози і ссыпала їх у торбу для монет. Що залишалося робити? Друзі додали кілька песо. Смерть відразу це оцінила. Обняла обдарували і повільно, дуже граціозно стала відшукувати на їх тілах містечко для ножа і незвичайного знімка. Нарешті, заспокоївшись від реготу, я їх сфотографувала і була дуже щаслива. А коли мене знімали, з цієї ж, дуже професійної смертю, була нова талановита сцена, швидше новий не менш веселий спектакль, ясний будь без перекладача.

На відпочинку, на щастя, трапляються цікаві люди, проведення часу і спілкування з якими – велике задоволення. Не обов’язково брати з собою супутника, боячись самотності. Вікові бар’єри стираються.

Якщо ти любиш людей і не закомплексована, то завжди знайдеш серед відпочиваючих компанію, тих людей, з якими тобі буде комфортно, весело і не самотньо. В Іспанії моя душа раділа, співала і раділа. Нас, які приїхали в Коста Брава. Так називається район Барселони. Розмістилися в готелі і в першу нараду групи, окинувши всіх поглядом, одразу визначилися ті, хто твої. Через кілька хвилин ми вже знали багато що один про одного. Всі були з різних міст. Від чого-то з Пермі була перевага. Тепер я знаю, що це непоганий місто, раз там живуть такі особистості. Дуже симпатичні люди. В основному від 25 до 40 років. Але віку ми стали одного зовсім в короткий термін. Причому одних думок, поглядів і захоплень. Пропонувалися найрізноманітніші. Вибір екскурсій, виходив із загальних переконань і думок. Усі відвідати – це обійняти неосяжне. Зупинилися на найдивовижніших, виняткових місцях. Звичайно фонтани Барселони і ще кілька неповторних місць. Я і не хочу розповідати про всі особливості Іспанії. Це виллється в безліч томів. Не втримаюся.

Кілька слів присвячу фонтанів. Їх краса ні з чим не порівнянна. Вражена їх грандіозністю, захоплена ні порівняльної красою. А таку кількість народу теж рідко побачиш. Головне, все відчувають і прибувають в одному вимірі непередаваного стану. Однаково всі наповнюються, швидше, переповнюються величезною цілющою енергетикою, яка продовжує і стверджує здоров’я. Так я собі вирішила. Оскільки, міняючи кольори підфарбування і звучить на цьому тлі феєрична музика, просто заворожує всіх присутніх. А бризки фонтану вміють здобувати найнеймовірніші і просто унікальні форми. Відчуття не можливо передати. Твої ноги вливаються в асфальт, на якому ти стоїш. Ти ні кого не помічаєш, перебуваєш у скоєному самоті. Всі уяву саме піднесене. Не пам’ятаєш, де ти, з ким ти? І тут? У цілковитому забутті. Чи всередині фонтану, на верху, під хмарами, а може, ти і є фонтан? Коли скінчився перегляд, ноги важко було зрушити з місця. Прилипла і відразу навіть слово важко вимовити, та й не хочеться говорити. Ось на що здатні ті фонтани. Вони є і в Сочі, наче той же називаються співаючими: Ну що ви, вони і на нуль, тисячну не входять до порівняння. А готика Барселони? Що не будинок, не парк, будь житловий будинок, має своєрідність, неповторність. Одне з чудес світу. Я усвідомила, що описати все краси побаченого і не треба вирішуватися. Ніякої гід, жоден геній не в силах, не в умінні зробити. Кажуть же, чим сто разів почути, краще один раз побачити. По-іншому не вийде. Вір тільки власним очам.

Ще згадаю море. Як воно вміє пестити, голубити і відмивати після всіх життєвих перипетій! Умиротворяти і виганяти вчорашню нудьгу. Бултыхаешься на хвилях, закриєш очі або зупиниш їх далеко в небі – і все, щасливіше тебе немає. Вчорашні і всі минулі прикрощі забуті.

Кинеш очі високо в небеса і бултыхают тебе ці ніжні, теплі, абсолютно сексуальні хвилі. Нічого не бачиш, не пам’ятаєш. Як ніби прийняла снодійне або ввели анестезію. Проста і хвилююча цими хвилями. І твої очі зовсім не з тобою, а поруч або при тобі, але окремо несуть свою функцію бачення. Вибірково. Щось зовсім не помічають, а на ком-то зупиняються і дають можливість цими – вона чи він – милуватися, захоплюватися і радіти. Як би повертають тебе в життя на короткий час. Зазначила, посміхнулася цьому живому об’єкту і знову задоволена і ти гарненька, і ти гарненький, і я хо-ро-ша-а-а! І знову в небуття. Як все добре, чудово в цьому казковому, хвилюючій світі відпочинку! Як далекі негаразди, негаразди, якісь дріб’язкові образи, які вміють на всю котушку руйнувати твоє життя. Ні, в цей період відпочинку, ні будь злопыхатель не зможе тебе вкусити. Ти не підвладна ні якихось казусів. Звичайно, вони трапляються іноді на відпочинку, але сприймаються як черговий гумор, все тут же прощається, забувається або залишається не поміченим. Був такий казус зі мною.

Ми тільки з літака, речі залишаємо в готелі і вже – в Середземному морі. Наша група вже обсихає, а я все ще там. Щастя вистрибувало з мене і підкидало над ними. Руки підніс до неба і стрибаю, стрибаю. Не відчуваючи, вголос або про себе повторюючи: “Яке щастя! Господи, дякую! Ох, як добре!” Чула вираз парне молоко, але ні коли не відчувала, не представляла на смак – якого воно? І пам’ятаю, як повторюю цю фразу: “вода, як парне молоко”. Напевно, інтуїція підказує? Раптом випадково, мабуть приустав, згадала про загоряють на березі. Вся мої друзі кудись в далечінь показує. Обернулася. Може пароплав на мене мчить або акула? Нікого. Стрибаю вже не впевнено. Не зрозуміла наростаючого сум’яття серед наших. І ось, як – то ненавмисно мій очей ковзнув по грудях: Боже, так я без бюстику. А що повинно бути в них вискочило і розтеклося по хвилях. Самі по собі радіють моїм життям, перебуваючи поруч зі мною. Я в мить то зібрала і вклала у відведене для них місце, піднявши його з колін. Туди він встиг сповзти.

Як пояснити? Виходить кожен шматочок тіла і що прикриває його, в цій ситуації блаженства, просто не потребують один одного і свідомо обходяться кожен при собі. Все неживе набуває душевність. Тут же всі наші заспокоїлись, а інші, які прибувають на тому ж березі, просто не бачили чи не хотіли бачити? Потім і ми зрозуміли, що імпортних людей, чим-небудь здивувати, насторожити і просто спокусити важко. Це не маневр. Мої спостерігачі розслабилися, зайнялися іншими справами, менш напруженими. А як же? І потонути не дадуть, і зі скромністю ні на хвилину не дадуть розлучитися, і розбігтися головним частинам свого тіла. Спасибі народу зрячому нашому! Розправившись зі своєю необачністю, я продовжувала стрибати в тому ж темпі. Всі. Подання закінчено. Всі все забули. А я продовжую досі згадувати і радіти з того казусу. З часом, всі випадки мають нове відкриття, і нову усмішку, більш значиму і дорогу. І знову хочеться говорити: “Господи, та як добре, поки живеш! Довше вона тривала”! Чого ті теракти тривають? Тривалих б актів і частіше, і гідних б спокусників. Що? Трохи вульгарно звучить? Але за те, чисто сердечно. Впевнена, що я не самотня в цих помислах.

А випадок на танцях? Там були присутні відпочиваючі з усіх кінців світу і всі сиділи за столиками навколо танцювального майданчика. І тут не потрібно знання мови. Якщо подобався танцюючий, відразу ж покидались насиджені місця, в ритмі музики, витягувалися плавні руки, а ноги несли в танок. Всі були рівні і зрозумілі один одному, т. к. перебували на одній хвилі щасливого, довгоочікуваного відпочинку. Вытанцовывалась взаємно – любов, повагу і обопільне захоплення. Все було так невимушено, відкрито і по доброму. Заради того хочеться все повторити. Усміхнені, щасливі обличчя поруч – це щастя подвійно. Запросив Ірландець мене на танець. Танцювати я люблю, мабуть, більше, ніж поїсти, хоча, думаю, одне іншому не заважає. Що сказати? Приємно, не обійшли і іноземці цю красу. Ми один одного розуміли очима, руками, ногами, рухом тел. Хіба мало? Молоді подружки щось перекладали, захоплювалися ним і розповідали про його проникнення до мене. Дивиться, очей з тебе не зводить. Хоче тобі вина замовити. “Дівчата, хіба мало танців? Що з ним робити? Ні до біса послати, ні до серця пригорнути. Все одне, не зрозуміти. Хай знає, що ми його всі любимо, дуже розуміємо і завжди чекаємо на танці”. Та й що ще потрібно на відпочинку, крім того, щоб стати зазначеній, обраної, що запала в душу і залишилася в чиєїсь пам’яті? Цього ох як достатньо на весь рік очікування наступного відпочинку. Хіба я не права? Звичайно, ви зі мною погодилися. Нові друзі, позитивні емоції і маса вражень – вважай, відпочинок пройшов гідно. Все це продовжує життя. Все це багато коштує. А хіба немає?

Людмила Фельдблит, [email protected]

Особистий досвід