Ковток байкальського екстриму для маленьких дітей

34

Взагалі-то це писалося як звіт для знаючих нас людей. Тим, хто не знає, представлюсь – я Олена, Яр – чоловік, Юля – донька майже 8 років, Тіма – син, 4г. 9м., Таф – керрі-блю-тер’єр.

Вперше взяли ми наших діток в справжній похід. Ходили від Листвянки до безіменної бухти на байкальском узбережжі. Шлях важкий, “собача тропа” в скелях, вузенька, місцями над урвищем, загалом, для любителів гострих відчуттів :-). Юлька і Тимко мужньо несли свою поклажу – рюкзак і намет. Намет у нас легка, цілий рюкзак складається Тимко з нею за спиною себе уявляв черепашка-ніндзя (а схоже, як панцир). Юляха жоден квіточку по дорозі не прогледіла. Браві походники жодного разу не занили, беззаперечно слухалися і, взагалі, поводилися ідеально, хоча, звичайно, їм було нелегко. Всі зустрінуті туристи дивувалися, що ми з дітьми, а ми гордо відповідали, що з такими дітьми в походи ходити можна :-).

На останньому спуску втратили казанок, він чекав нас прямо на місці призначення. Йшли не дуже довго, дві години з хвостиком, але оскільки вийшли пізно, то до місця стоянки прийшли вже затемна. Нашвидку поїли і лягли спати. Діти дрыхли без задніх ніг, а нам з Яром не давав спати Таф, наш керрік, він всю ніч пильно охороняв намет від байкальських мороков. Вранці покапало і ми пили чай з Байкалу з дощем. Вийшло сонечко і за день вся наша білошкіра сім’я примудрилася засмагнути. Найбільш засмаглі виявилися Тимкины вуха 🙂

Було дуже добре, спокійно і самотньо. Поки катер не привіз школярів. ЖАХ-ЖАХ :-). Зліва від нас у них була спільна стоянка з вчителями, у праву сторону бухти вони маленькими групками ходили пити пиво. За три години ці діти упились до абсолютно свинського стану та купалися у крижаній воді. Зрозуміло, отруювали наш відпочинок на повну котушку :-(. Добре хоч, їх скоро відвезли.

Прекрасний відпочинок тривав. Діти, звичайно, ні хвилини не сиділи спокійно, знайшли грот, сходили в печерку, полазили по близлежайшей скелі, набродились в озері, нагодували чайок, позбирали дров. Планували ми в неділю вдень повернутися по тій же стежці і від Листвянки до Іркутська добиратися на теплоході. Але плани – це одне, а погода – це інше.

Вночі полив дощ. Сильний. Натекло по краях в намет. Я сходила подивитися дорогу і жахнулася: мокра “собача тропа” – це дуже небезпечно :-(. Так що коли нас рано вранці розбудив катер, ми дуже зраділи. За 200 рублів капітан люб’язно погодився нас підкинути до Листвянки і навіть допомагав нам складатися, зібралися за 15 хвилин. Хоч теплохід і обламався (не чекати ж його весь день), але таки дітки по воді покаталися. У Листвянці життя ще тільки думала починатися. До найближчого автобуса кілька годин, так що видзвонив мою маму і попросили приїхати.

Поки чекали, відшукали будинок, де продають свежекопченого гарячого омуля… мням, немає нічого смачніше :-), прийшов пором, на якому Тимко прочитав “Ушкин” (взагалі-то “Бабусин”, але “Баб” було дверцятами закрито), покидали Байкалу монеток. З Яром прийшли до висновку, що перевірку дитята пройшли на “відмінно” і в середині літа підемо вже в довгий похід. Приїхала мама.

Як тільки Тимко сів у машину, з ним сталася миттєва метаморфоза. З бравого походника і маленького чоловіка він перетворився в бабусиної онука: дайте те, подайте це, посадіть на коня, подивіться на мене :-(.

І все одно добре. Всі задоволені. Шкода тільки, що так недовго. Але нічого, ще підемо 🙂

Carsa, [email protected]

Особистий досвід